Розвиток критичного мислення засобами мас-медіа.

Слово «критика» латинського походження, означає «здібність розбирати, розділяю, розрізняю, вибираю, постановляю, роблю висновок, суджу, обвинувачую».

У психологічних дослідженнях критичність поруч із гнучкістю, швидкістю, глибиною, послідовністю, самостійністю прийнято зараховувати до індивідуальних особливостей мислення, а саме: «сукупність індивідуальних якостей, які характеризують пізнавальну діяльність людини».

Вважається, що «людина з критичним мисленням суворо оцінює свої і чужі думки, виявляє в них недоліки і сильні сторони, не приймає за істину здогадки, а піддає їх аналізу і перевірці». Разом з тим, у психології критичне мислення також розглядають як процес «розвитку тих навиків мислення, які дають можливість адекватно оцінювати нові обставини і сформувати стратегію вирішення прихованих за ними проблем».

На відміну від психологів, педагоги у своїх працях значно більше уваги приділяють діяльнісному компоненту у визначенні сутності критичного мислення. Американський вчений - педагог Девід Клустер розмежовує критичне мислення від трьох інших видів розумової діяльності: запам’ятовування; розуміння складних ідей (коли ми трудимося над розумінням чужих ідей, наше власне мислення на цьому етапі пасивне); творчого або інтуїтивного мислення (митці, спираючись на складні мисленнєві операції, не завжди усвідомлюють їх повністю). Критичне мислення, згідно з поглядами науковця, розвивається, коли нові зрозумілі ідеї перевіряються, оцінюються, розвиваються і застосовуються. Запам’ятовування та розуміння, на думку дослідника, є обов’язковим попереднім етапом критичного мислення, однак самі вони навіть у не дорівнюють критичному мисленню. Запропоноване Д. Клустером тлумачення критичного мислення містить п’ять обов’язкових умов:

–самостійність,

–інформація постає відправним, а не кінцевим пунктом мислення;

–початок з постановки питань;

–вимога переконливої аргументації;

–соціальність (будь-яка думка перевіряється, коли нею діляться з іншими).

Принципова різниця між критичним мисленням та аналізом полягає у якісних результатах як кінцевій меті цього виду розумової діяльності. Результатом механічного за своєю природою процесу аналізу є виявлення та встановлення певних фактів, явищ, законів дійсності, закономірностей, натомість критичне мислення спонукає використовувати аналіз як проміжний етап до виведення власних висновків, суджень на підставі особистого досвіду.

Ознаки буденного і критичного мислення за М. Ліпменом.

Буденне мислення	Критичне мислення
Довіра до інформації.	Припущення можливості різних трактувань інформації.
Об'єднання понять за асоціацією.	Розуміння принципів, механізмів.
Припущення без достатніх підстав.	Побудова гіпотези.
Випадкове групування фактів, явищ.	Обґрунтована класифікація фактів, явищ.
Висловлення неаргументованої думки або інтуїтивної здогадки.	Висловлення аргументованої думки.
Стихійне надання переваги.	Зважене, оцінююче судження.
Формулювання думок без опори на критерії.	Формулювання думок на основі певних критеріїв.
Спонтанне формулювання висновків.	Логічне формулювання висновків на основі критичного аналізу фактів і явищ.

Як бачимо, критичне мислення в педагогіці слід розглядати як вид розумової діяльності в навчально-виховному процесі, для формування якого необхідне створення педагогічних умов, тобто спеціального сприятливого середовища.

У процесі формування в школярів умінь критичного мислення педагоги можуть використовувати різні методичні прийоми: пропонувати учням проаналізувати різноманітні судження, погляди на проблему; спонукати школярів до вироблення самостійних суджень, рішень, висновків; використовувати на заняттях різноманітні види парної і групової роботи, в тому числі дискусіїі дебати; формувати в учнів якості, необхідні для продуктивного обміну думками: уміння слухати інших, аргументувати власну точку зору тощо.

Засоби мас- медіа, за умови виконання ролі об’єктів, що несуть у собі проблемні ситуації, стають тими дидактичними засобами, які допомагають реалізувати принципи індивідуалізації в процесі проблемно-орієнтованого навчання, а також безпосередньо слугують засобами розвитку та формування критичного мислення. Це в свою чергу, реалізує мету навчання на матеріалах та за допомогою мас-медіа (медіаосвіти) – вміння читати повідомлення, розшифровувати прихований зміст, використовувати матеріали засобів масової інформації у самоосвіті та професійній діяльності.

Усі люди ростуть і розвиваються разом з медіа. В різному віці ми використовуємо різні види медіа: книжки, журнали, комікси, музику, радіо, телебачення, інтернет, мобільні телефони, комп’ютерні ігри тощо. Медіа впливають на наше формування і наш світогляд. Медіа сьогодні – найпоширеніший посередник у світі. Все більше й більше ми дізнаємося через посередництво медіа, а не завдяки власному досвідові. Ми маємо бути медіаграмотні, щоб не піддаватися впливові та маніпуляціям.

Медіаграмотність – це розуміння способів, за допомогою яких медіа створюють різні типи повідомлень, того, як вони подають інформацію і які методи використовують для організації матеріалу, це критичний погляд на медіаконтент.

Сьогодні і в медійному, і в науковому середовищах коли йдеться про ЗМІ, то можна до цього поняття одразу додавати розшифрування абревіатури: «засоби масової інформації і пропаганди». ЗМІ у такому розумінні – інструмент тоталітарних і авторитарних політичних режимів, де слабкі канали зворотного зв’язку з аудиторією, а діяльність фінансує держава чи партія. Інформація в ЗМІ спрямована на формування відповідної ідеології та пропаганди: вони обирають кому й коли надати слово і яким чином неугодну думку «вимкнути». А мас- медіа мають іншу мету. Це канали відкритого простору, що дають змогу отримувати інформацію з різних джерел без кордонів. Людство пройшло через ряд інформаційних революцій, від винаходу письма до книгодрукування, далі до масового розповсюдження друкованої продукції. Дальша інформаційна революція пов’язана з винаходом телеграфу, телефону, радіо, що дозволило швидко передавати та накопичувати інформацію в будь-якому обсязі. Пізнішим етапом розвитку мас-медіа стала поява комп’ютера та інтернету – перехід до електронних засобів поширення інформації, що робить їх вплив тотальним, бо тепер не один мовить до багатьох, а «рівний до рівного»: цифрові засоби уможливили колективну творчість, різні форми спілкування з медіа і творення медіа.

Інформація – це відомості про навколишній світ, що підвищують рівень обізнаності людини; це відображення реального світу (подій) за допомогою повідомлень, а в широкому розумінні мається на увазі обмін відомостями між людьми.

Інформаційний процес – це процес, у результаті якого відбувається приймання, обмін та використання інформації.

Інформаційне суспільство – це суспільство, в якому більшість працівників зайняті виробництвом, збереженням, переробкою, продажем та обміном інформації.

Інформаційна війна ведеться з метою послаблення моральних сил суперника і посилення власних. Вона має масовий вплив на населення. Один із засобів інформаційної війни – мова ворожнечі, що впливає на психологічний та емоційний стан людини і так формує образ ворога та ставлення до нього. Засобами інформаційної війни можна маніпулювати настроями населення та формувати масову свідомість, так об’єднуючи людей навколо спільної ідеї чи боротьби зі спільним ворогом з метою відволікання від інших назрілих проблем. Інформаційна війна – інформаційна технологія, що впливає на інформаційні системи, маючи на меті введення в оману масової чи індивідуальної свідомості, виведення з ладу або десинхронізацію процесів керування суспільством та його складниками, передовсім військовими.

Як ви помітили, медіа обирають не всі події, які відбулися. Щось вони вважають важливішим. Отже, вони формують певний «порядок денний». Людям властиво сприймати порядок денний, запропонований новинами, як свій власний. Новинні програми лише описують дійсність, але вже цим формують її: яким чином були показані герої, яка інформація була озвучена, а яка – ні; чиї точки зору донесені чи не донесені до аудиторії. Тому, щоб не загубитися в «інформаційному дощі», завжди, коли дивимося новини, варто собі ставити питання:

1. Про що замовчує це повідомлення?

2. Як вибір джерел вплинув на подання події?

3. Хто б ще мав з’явитися в кадрі?

4. Кому вигідне подібне подання новини?

5. Якої реакції від мене очікують ті, хто його створив?

Газета – періодичне друковане видання із систематичними матеріалами про події і явища суспільно-політичного, економічного і культурного життя.

Уся інформація, крім особистого досвіду, – медіапродукт, що створений і поширений. Медіа формують стилі поведінки та впливають на систему цінностей. Тому при створенні новинного продукту перевага надається тим подіям, які будуть мати масовий вплив. Для ефекту новини підбирають найкращі відеокадри, а події підбирають драматичні, непристойні або лячні. З цієї логіки виходить правило кількох «с», яким користуються журналісти при поданні новини, – це сенсації, сміх, сльози, сум, секс, скандал, страх, смерть.

В розвинутих демократичних суспільствах медіа «сигналізують» читачеві. Розібратися із цим допомагає сам концепт друкованих видань. Наприклад, у Швеції суб’єктивну оцінку автора позначено блакитним кольором. Або, передплатники знають, що на другій смузі вони прочитають тільки консервативні думки, а ось на шостій, промарковані червоним, журналістські тексти, які містять лише факти! Саме їх і повинен доносити до медіаспоживача справжній журналіст, не висловлюючи своєї власної позиції.

Мас-медіа і корупція. Законодавство Швеції виводить прозорість на новий рівень: воно відкриває як громадськості так і мас-медіа безперешкодний доступ до офіційних документів (можна навіть ознайомитися з електронною поштою, якою обмінюються між собою службовці державних установ!); воно потребує того, щоб інформація була для кожного громадянина зрозумілою, безкоштовною, відкритою. Анонімність джерела журналістської інформації та його захист також забезпечуються. А ось попередня цензура або контроль за тим, що з’явиться у медіа заборонені. І цей унікальний механізм справжньої свободи слова працює.

Новина – це оперативне інформаційне повідомлення, яке містить суспільно важливу та актуальну інформацію, що стосується певної сфери життя суспільства чи окремих його груп. Щоб критично оцінити новину, споживач медіа має звернути увагу на такі аспекти:

· Медіа-споживач повинен розрізняти новини та редакційну статтю. Редакційна стаття відображає особисту думку журналіста стосовно того чи іншого факту або події, тоді як новина повинна бути вільною від думки журналіста або редактора.

· Чи є новина анонімною або авторською? Наскільки надійним є автор?

· Чи має новина принаймні два незалежні джерела?

· Які джерела вона має і наскільки різноманітним є їхній спектр?

· Чи застосовує журналіст подвійні стандарти до різних джерел?

· Чи має споживач можливість дізнатися аргументи різних сторін, щоб сформувати власну думку?

· Чи розповідається новина нейтрально або з точки зору будь-якої з сторін?

· Чи інтерпретує журналіст факти?

· Чи містить новина інформацію, необхідну для її розуміння?

· Чи надано контекст?

· Чи відповідають заголовки та фотографії тексту?

· Чи є повідомлення стереотипним?

· Чи використовує журналіст нейтральну мову?

· Якщо повідомлення становить суспільний інтерес, чи воно подається як основний матеріал (коли це телевізійний сюжет, чи є він серед сюжетів, якими відкриваються новини, у випадку друкованих та інтернет-ЗМІ, чи розміщується він на провідних сторінках).

· Чи охоплюють усі головні ЗМІ важливу подію, або ж є засоби масової інформації, які уникають висвітлення актуальних для суспільства питань.

В Україні стан інформаційного середовища з точки зору його впливу на особистісний розвиток не можна вважати прийнятним. Інформаційний простір екстенсивно розширюється, продовжується стрімкий розвиток різноманітних каналів комунікації. Але з точки зору розвитку особистості та її інформаційної безпеки ці канали несуть велику кількість негативної, неточної й деструктивної інформації. Російський дослідник А. Журін пише, що вплив ЗМІ на школярів майже неможливо зупинити, тому «...необхідно навчити дітей відділяти зерна від полови, зробити засоби масової інформації не суперником, а союзником учителя». Це дасть змогу дітям виважено підходити до медійних повідомлень, не вірити їм наосліп. Розвиток критичного мислення для розуміння учнями подій і явищ навколишнього світу, адекватного сприйняття новин, виокремлення неправдивої інформації, а отже,зниження можливостей маніпулювання глядачами,що сприяє виробленню у підростаючого покоління чіткої життєвої позиції.

Засоби масової інформації пропонують молоді величезний обсяг різноманітної інформації. Щоб розібратися в цьому інформаційному потоці, відділити корисне і цінне від дешевого і шкідливого, особистості необхідна певна підготовка. В умовах інформаційного перенасичення у молоді необхідно сформувати своєрідний «психологічний імунітет» до маніпулятивних впливів ЗМІ, навчити грамотно сприймати й аналізувати інформацію, визначати різницю між правдивими фактами, надійними джерелами і тими, що вимагають перевірки, подають неясні або неоднозначні відомості, пояснити механізми і наслідки впливу ЗМІ на глядачів і слухачів.Таким«психологічним імунітетом», який забезпечить адекватне сприйняття впливів ЗМІ, на наш погляд, може бути критичне мислення особистості. Дотримуючись орієнтації на розвиток критичної думки, французький медіапедагог Ж. Гоне вважає, що головне –допомогти учневі стати вільним, толерантним громадянином демократичного суспільства, що володіє автономним мисленням

Список використаної літератури

1.  Бакка Т. В. Людина і світ. 11 клас: рівень стандарту, академічний рівень, профільний рівень: підручник / Бакка Т. В., Марголіна Л. В., Ме-лещенко Т. В. – К.: Освіта, 2012. – 240 с.

2. Бурім О. Бути вільним – бути відповідальним (або Свобода слова. Зі шведського досвіду) – Режим доступу: http://www.medialiteracy.org.ua/index.php/44-publikatsii-dlia-mediacostumer/552-buty-vilnym-buty-vidpovidalnym-reportazh-z-krainy-de-81protsent-naselennia-pochynaiut-ranok-z-chytannia-hazety-abo-svoboda-slova-zi-shvedskoho-dosvidu.html.

3. Громадянська освіта: навч. посібник для 10 кл. загальноосвітніх навч. закладів / [Р. А. Арцишевский, Т. В. Бакка, І. М. Гейко та ін.]. – К.: Генеза, 2002. – 192 с.

4.  Почепцов Г. Г. Інформаційна політика: навчальний посібник [Електронний ресурс] / Г./Г. Почепцов, С. А. Чукут. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1584072017458/politologiya/informatsiyna_politika.

5.  Медіаосвіта та медіаграмотність: підручник / [ред.-упор. В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк; наук. ред. В. В. Різун]. – К.: Центр вільної преси, 2012. – 352 с.6.

6. Медіаграмотність на уроках суспільних дисциплін: Плани-кон-спекти уроків / за ред. В. Іванова, О. Волошенюк, О. Мокрогуза. – К.: ЦВП, АУП, 2015.

7.   Основи медіаграмотності: Навчально-методичний посібник для вчителя. 8 (9) клас. Плани-конспекти уроків / за ред. В. Ф. Іванова, О. В. Волошенюк, О. П. Мокрогуза. – К.:Академія української преси, 2014. – 190 с.8.

8. Туоминен С., Котилайнен С. Педагогические аспекты формирования медийной и информационной грамотности. – М.: Институт ЮНЕ-СКО по информационным технологиям и образованию, 2012 – 142 с.

9. Медіаграмотність та критичне мислення на уроках суспільствознавства: посібник для вчителя/ Т. Бакка, О. Бурім, О. Волошенюк, Р. Євтушенко, Т. Мелещенко, О. Мокрогуз; За ред. В. Іванова, О. Волошенюк. – К. : ЦВП, АУП, 2016. – 243 с.